Вінницька Дитяча
Школа Мистецтв

Засновано
у 1990 році

Онлайн-марафон «ЄвроАрт» продовжується!

2013Джаз — яскравий символ ХХ століття
Джаз – це стиль музичного мистецтва, що виник наприкінці XIX — початку XX століття в США в результаті синтезу африканської і європейської культур. Характерними рисами музичної мови джазу спочатку стали імпровізація, поліритмія, синкоповані ритми і унікальний комплекс прийомів виконання ритмічної фактури — свінг. Подальший розвиток джазу відбувався за рахунок освоєння джазовими музикантами і композиторами нових ритмічних і гармонійних моделей.
Основними ознаками джазу є імпровізаційність, особливо пильна увага приділяється ритму, плюс барвистий гармонійний і тембровий ряд.
Слід сказати, що саме джаз висунув імпровізацію як основний метод виконання твору. До цього класична музика майже виключила його зі свого арсеналу прийомів. Відомо, що І.С. Бах був блискучим імпровізатором, пізніше віртуози фортепіанного мистецтва — Ф. Ліст, С. Рахманінов включали імпровізаційні уривки(як правило, це були каденції) у свої твори, але згодом сама ідея імпровізувати під час виконання втору відлинула. Джаз же зробив її основною метою і основним музичним принципом. Не можна говорити про джаз і не згадати ще один улюблений елемент джазової музики — синкопу. Цей виразовий ритмічний прийом є носієм неповторного джазового «заводного» настрою, завзяття, запорукою того, що навіть в найсумніших, меланхолійних блюзах битиме ключем життєва сила.
Говорячи про появу джазу потрібно згадати «3-х китів» цього незвичайного музичного явища XX століття: спірічуелс, регтайм і блюз.
Джаз виник як поєднання декількох музичних культур різних народів і національних традицій. Спочатку він прибув з африканських земель. Для будь-якої африканської музики характерний дуже складний ритм, музика завжди супроводжується танцями — швидкими притупуваннями і пристукуваннями. На цій основі у кінці XIX століття склався ще один музичний жанр — регтайм.
Регтайм (англ. ragtime) — https://www.youtube.com/watch?v=fPmruHc4S9Q жанр американської музики, особливо популярний з 1900 по 1918 рік. Це танцювальна форма, що має розмір 2/4 або 4/4, в якій бас звучить на слабких, а акорди — на сильних долях такту, що надає звучанню типовий «маршовий» характер; мелодична лінія синкопована. Джаз успадкував від регтайму ритмічну гостроту, створювану розбіжністю ритмічно вільної, як би «розірваної» мелодії.
Витоки джазу пов’язані також з блюзом https://www.youtube.com/watch?v=Yd60nI4sa9A
https://www.youtube.com/watch?v=lPzJOgpwv5U . Він виник наприкінці XIX століття як злиття африканських ритмів і європейської гармонії, але витоки його слід шукати з моменту завезення рабів з Африки на територію Нового Світу. Привезені раби не були вихідцями з одного роду і зазвичай навіть не розуміли один одного. Необхідність консолідації призвела до об’єднання безлічі культур і, як наслідок, — до створення єдиної культури (у тому числі і музичної). Блюз є представником світського музикування американських негрів, що з’явився задовго до джазу. Власне, він є аналогом балад, завезених переселенцями зі Старого Світу, але з характерними афро-американськими рисами. Саме слово «blue» дуже багатозначне і розшифровується, як «блакитний», «сумний», «меланхолійний», «сумовитий» та ін. Слово «Blues» пов’язане з англійським «blue devils» (букв. «блакитні дияволи», інакше кажучи, «коли на душі кішки шкребуть»).
Ця багатозначність характерна для довгих протяжних пісень, текст яких завжди містить деяку недомовленість, емоційність, причому неоднозначну — смуток дуже часто межує з гумором, чистота з вульгарністю. Виконання старих блюзів, довгих оповідань – мелодекламацій під музичний акомпанемент, було прерогативою бродячих співаків, яких можна було зустріти дуже часто на Півдні Сполучених Штатів. Поезія блюзів по-народному проста, барвиста і деколи сповнена гумору, тематика їх текстів вкрай різноманітна. У них йдеться про різні події повсякденного життя негра, але при цьому співак блюзу перетворює будь-яку подію в своє власне, внутрішнє занепокоєння («Я сміюся, щоб утриматися від сліз», як писав негритянський поет Ленгстон Хьюз. У блюз співається про нерозділене кохання, втраченому людську гідність і несправедливе ставлення, про непосильну працю і неволю, про те, що кохана покинула місто, про різних стихійні лиха, про тугу за своєю батьківщиною або про власну бідність.
Важливу роль у формуванні афроамериканської музики відіграв процес звернення в християнську віру привезених з Африки рабів. Вони не заперечували проти прилучення до нової віри, адже вона давала їм надію на звільнення. Духовні піснеспіви північноамериканських негрів, так звані «спірічуелс», виникли в США вже в 2-й половині 18-го століття внаслідок звернення негрів в християнство. Їх первісним джерелом служили релігійні гімни і псалми, завезені до Америки білими переселенцями і місіонерами.
Початок XX століття ознаменовано виникненням нової художньої реальності в культурі. Джаз, одне з найбільш значущих і яскравих явищ усього XX століття, вплинув не тільки на розвиток художньої культури, різні види мистецтв, а й на повсякденне життя суспільства.
Перша світова війна в корені змінила старі норми буржуазної моралі. Суворі консервативні устої пішли в минуле, і все частіше уміння жити означало уміння насолоджуватися життям. Людей охопила пристрасть до задоволень, до легкого, безтурботного існування під акомпанемент саксофонів та звук злітаючих пробок від шампанського.
Джаз став не тільки музикою, а стилем життя, який подобався багатьом. Чужий формальностям, безкомпромісний, пристрасний джаз імпонував багатьом молодим людям, які сподівалися таким чином відключитися від монотонної рутини життя.
У період 1910 — 1930х р. джаз став свого роду яскравим символом часу, що відобразив повною мірою напружений пульс епохи і психологію сучасників.
У літературу «епоха джазу» увійшла під назвою «втрачене покоління». Цим терміном позначили групу деяких американських та європейських письменників, що творили в період між двома світовими війнами. Так звані представники «втраченого покоління» — письменники Ернест Хемінгуей, Френсіс Скотт Фіцджеральд, Вільям Фолкнер, Джон Дос Пассос — стали своєрідним і суперечливим явищем американської літератури 20-х років. Для них характерне звернення до теми безглуздості війни і до долі молодого інтелігента в післявоєнній Америці.
Нерідко «епоху джазу» називають самим безтурботним і радісним періодом в історії США. Вважається, що термін «джазове століття» був введений Ф.С. Фіцджеральдом: в 1922 році письменник випустив збірку новел під назвою «Розповіді джазового століття», тим самим давши своє альтернативне поняття епосі «втраченого покоління». Недовгий розквіт творчості автора припав саме на цю пору, коли, кажучи його словами, «Америка затівала наймасовіший, найгаласливіший карнавал за всю свою історію». Але за болючою поезією «століття джазу» Фіцджеральд завжди відчував драматизм його соціальних конфліктів. А джаз сприймався як «мистецтво, в якому висловилася, бути може, сама примітна риса епохи — її динамічність і разом з тим прихована за її хаотичною активністю психологічна надломленість».
Таким чином, «епоха джазу» дала нову оцінку післявоєнної Америки: вона висловила відчуття нестійкості, миттєвості життя молодими людьми, які поспішали жити і тим самим хоча б ілюзорно втекти від своєї розгубленості. «Американська мрія», якою жило все суспільство Сполучених Штатів кілька століть, виявилася розвінчаною, молодь втратила колишні цінності, ідеали і віру в капіталістичне суспільство.
Самотність, відчуження особистості від суспільства (і навіть від самої себе) і є по суті основою так званої розгубленості людини. Це покоління належало періоду переходу від цінностей вже усталених до цінностей, які ще мали бути створені.
Саме ці мотиви складають змістовну основу джазової музики.
Джазова музика, подолавши всі расові та соціальні бар’єри, до кінця 20-х років набуває масового характеру, стає невід’ємною частиною міської культури. У період 30-40-х років у зв’язку з розвитком нових стилів і течій джаз еволюціонує і набуває рис елітарного мистецтва, що відбувається практично і надалі протягом усього XX століття.
Джаз – це король імпровізації у світі музичних стилів.
Джаз легко асимілює елементи будь-якої музичної культури, зберігаючи при цьому свою самобутність. Джаз — одне з найяскравіших явищ музичної культури XX ст., яке значною мірою вплинуло на розвиток естрадного і танцювального жанру, а також на сучасну музику, зокрема на її ритміку. Багато елементів і прийоми Д. використали у своїй творчості провідні європейські і американські композитори: Леонард Бернстайн, Курт Вейль, Джордж Гершвін, Клод Дебюссі, Аарон Копленд, Ернст Кшенек, Богуслав Мартину, Даріюс Мійо, Артюр Онеггер, Франсис Пуленк, Моріс Равель, Эрік Саті, Пауль Хіндемит та інші.
Колектив Вінницької дитячої школи мистецтв також із задоволенням працює в цьому напрямку. Джазові композиції виконують учні хорового класу https://youtu.be/LrfxUdexa1o
, класу сольного співу https://youtu.be/2zgFPgU8Uik
, фортепіано https://youtu.be/TryQuYZR6eE
, струнних, народних https://youtu.be/G74CZQnWxrs
та духових інструментів https://youtu.be/3UqjGPOIH6k
, ансамбль сучасного танцю «Імпульс» відділення хореографії (керівник Косичук Т. М.) https://youtu.be/0HKbn1Y3bfU
. В школі створено джазові колективи: диксиленд викладачів «Гармонія» (керівник заслужений працівник культури України Зінько Я.В.) https://youtu.be/PlJPYKg-DqE
та дитячий ЮнВінДжаз (керівник заслужений працівник культури України https://youtu.be/o_VMxcHdB1w
Зінько Я. В.).У березні 2018р. було проведено мистецький проект «Джаз збирає друзів», де учні та викладачі закладу продемонстрували своє захоплення джазом, познайомили глядача з історією виникнення джазу та найкращими зразками світової та вітчизняної джазової музики, створили незабутню емоційну атмосферу.
Ми джаз любимо, граємо, співаємо та танцюємо!
https://www.youtube.com/watch?v=Bv4jD1d64Z0 новоорлеанський джаз
https://www.youtube.com/watch?v=zFpxVCg_pOs прогресивний джаз
https://www.youtube.com/watch?v=lQKt7DTKyJU модальний джаз
Автори:
Воскобойнікова Н.Ю.
Соколовська І.А.
Упорядник :
Кондратьєв А.В.
Комментарии к записи Онлайн-марафон «ЄвроАрт» продовжується! отключены